Оркестр Радості і Щастя «Перкалаба» з новим альбомом «Дідо»
Першого грудня в клубі Sullivan Room, котрий на Прорізній, 8 у Києві, відбулась, певно, одна з найцінніших і найпотужніших музичних подій початку зими - презентація нового альбому «Дідо» від івано-франківського гурту «Перкалаба». Кілька слів про сам альбом, хоча він потребує окремої статті: «Дідо» було набуто і записано сумісно з визначними музиками та гуртами: Євген Гудзь (Gogol Bordello), ДахаБраха, НОМ, Юрій Гуржи (Rotfront) та Іван Москаленко-Derbastler. Альбом – повноцінний новий пласт творчості «Перкалаби», розкриває нові грані музики глибокої гуцулії, сприймається всіма рівнями свідомості.
Отже, концерт: Зал був вщент забитий спраглими до звуку Оркестру Радості і Щастя й одноголосо зустрів музикантів. Щодо кількості слухачів - офіційних даних не маємо, проте гардеробник бурчав про нестачу номерків: «довелось брати резервні - прийшло більше чотирьох сотень людей». Почалося все з «Було не любити» - каверу на «Братів Гадюкіних» (не єдиного за виступ: згодом і «Червона фіра» звучала) – такий собі ритмічний стартовий стрибок, натовп взяв трамплін, об’єднавшись в енергійному пориві з бандою в одну велику Перкалабу. Віддача була максимальною з обох боків: всі розуміли одне одного без слів, всі жили в цілісному музичному світі. Потужною рікою текли нові пісні (одних тільки «дідівських» у повному розумінні було – і «Дідовліс», і «Дідограє», і «Дідо4»,…), перетікаючи у давно вже знайомі. Інкрустацією першої половини концерту була поява на сцені «ДахиБрахи» - на кілька хвилин звук Оркестру розступився, крізь нього пройшли високі дівочі голоси, оповили перкалабський відрив звуки віолончелі. Мантрою звучало з сотень вуст монолітне «намбідинебудеівамбідинебуде…», в сизому повітрі кружляли п’яні янголи. «Перкалаба» досконало опанували методи пізнання карпатського дао – підтвердить чи не кожен присутній. Загалом трекліст налічував під сорок пісень, прозвучали майже всі наявні звукові шедеври з усіх альбомів – від «Ау» та «Гулєй» через «Чар-даш» до «Миєбітлз» і «Пан» та десятків їхнього вибухового заряду в музиці. Принада другої половини виступу - серед музикантів з’явився з бокалом вина Євген Гудзь (лідер славних «Gogol Bordello»), з властивою собі харизмою заспівав пісню «Дідобородатий», нависаючи над публікою з колонки-монітора, ритмічно видавав в простір «ми такі веселі і такі багаті». «Живчики» – так, достатньо влучно, охарактеризував цей тандем один мій друг. Щастя-радість «дідівського» концерту випромінювалась безупинно близько трьох годин, в загальній пульсації звучала Колискова, зал розхитувало в відчутті близької присутності тонких смерекових світів. Але була ще заключна частина свята – вихід на сцену Олега «Моха» Гнатіва - ідеолога та арт-директора, а за сумісництвом вокаліста гурту. Музична лірика Моха – окремий прошарок продукту Оркестру Радості і Щастя. «Кафельний пам’ятник», «Прерії», «Ясени» - на цьому завершилось перше зимове свято (тягне дописати «грибів і форелів»). Портал між київським клубом і глибокою гуцулією помалу закривався, світ навколо набував реальності, груди прагнули свіжого повітря. Надворі я зрозумів, що вийшов з клубу геть п’яний, проте на концерті практично не пив. «Перкалаба» в співпраці з щирою публікою видає в повному розумінні п’янку та екстатичну силу музики. Оркестр Радості і Щастя впповні виправдав своє неофіційне ім’я.
Іван Григорчук спеціально для порталу "Сито" Фото - Ілля "Boochya" Бучельніков
|
