Зоряні хвороби гурту "Перкалаба"

В квітні цього року Івано-Франківський психотреш оркестр «Перкалаба» повернувся з європейського промотору в підтримку релізу нового альбому «!Чидро». Про поїздку, новий альбом, нові країни і аудиторії «Галицький кореспондент» розмовляє з «Перкалабою».

– Розкажіть, будь-ласка, хто замовив «Перкалабу» в Європі?
Півтора року тому наш менеджмент підписав контракт з Берлінським букінг-агентством «Agents4music» контракт на просування «Перкалаби» в Європі. Це вже четвертий тур. Називався він «!ЧИДРО ВЕСНА ЄВРО ТУР» і був організований в підтримку виходу нового альбому Перкалаби «!ЧИДРО», який з’явився буквально за пару днів до туру. Концерти відбулись у Польщі, Німеччині, Австрії, Швейцарії і Голландії.
– Як сприймають українську групу на Заході?
Добре сприймають. Про нас вже там трохи знають – все ж таки не перший раз приїжджаємо. У Берліні, наприклад, у нас вже є персональний фанат – гарячий фінський алкоголік Мікка, який не пропускає жодного нашого концерту. В принципі, скрізь аудиторія реагує на якість продукту і на енергетику. Окрім того, екзотичність гуцульської музики для Європи ще не стала буденністю. Майже всі концерти в нас проходили замість запланованого стандартного сету в півтори години по дві і більше години – публіка не хотіла відпускати. Ми певний час скромно собі вважали, що то ввічливість публіки викликати на біс по декілька разів, але коли спитали у промоутерів, то вони сказали, що таке трапляється не з кожною групою. Це нас, звичайно, потішило, і тільки небачена сила волі і вихованість вберігають нас від зоряної хвороби (сміються). А коли в Дорнбірні (Австрія) місцевий звукорежисер клубу, на стінах якого висіли афіші реальних світових зірок, сказав, що він мало бачив таких професійних і дисциплінованих команд, то ми вже тримались з усіх сил, щоб не задерти носа до самого австрійського неба. Хоча, якщо серйозно, то там когось здивувати можна тільки одним – відвертістю і шаленством радості. Надіємось, що у нас цього трохи є.

– Чи багато було українців на концертах?
Не настільки, щоб дуже. Хіба в Берліні і в Гамбурзі. В Гамбурзі промоутери росіяни, і прийшло, судячи з розмов під час концерту, багато росіян і українців. Навіть голова місцевої української громади Петро Сокур. Файний, попускний чоловік, зовсім не подібний до наших офіціалів. В Берліні живе багато студентів з України, які вже чекають наших концертів. Порадував нас і Юрко Андрухович, якому ми вдячні дуже за берлінську гостинність, він там якраз зараз якийсь час живе, але скоро планує повертатись домів. А так, переважно аборигени. Насправді, там не виникає яких-небудь кодів типу «свій-чужий». Розмова ж іде на універсальній мові музики і емоції. Мали навіть такий випадок, який дуже розчулив нас. Після того, як на трасі поламався наш автобус за вісімдесят кілометрів від Констанца, а до концерту залишалось декілька годин, то промоутери, які перед тим, як виїжджати за нами, щоб привезти на концерт, оголосили в залі, де вже зібрався народ, мовляв, концерт затримується на дві з половиною години – хочете чекайте, хочете ні – зал проревів «Чекаємо»! Коли ми приїхали і почали концерт заміть дев’ятої в одинадцятій вечора, то зал був повний. Нашою вдякою за це була трьохгодинна програма.
– Голландія на мапі поїздок групи з’явилась уперше. Як там пройшло?
Так. Цього разу в нас був ще один концерт в Голландії, запрошення куди ми з радістю прийняли. По-перше, через цікавість до нових аудиторій, зустріч з іншим менталітетом, а також через любов декількох членів колективу до розведення тюльпанів (а, як відомо, Голландія славиться цим). Грали ми в Гронінгені, містечку на 180 тисяч з одним з найстаріших європейських університетів з кількістю студентів 45 тисяч. Гронінген ще вважається велосипедною столицею Європи. Це реально вражає. Подібно на сновидіння, коли бачиш на вулиці натовпи велосипедистів по шістдесят чоловік. Грали ми в одній з найстаріших європейських арткомун. Після концерту промоутер на дивне імя Рамзес сказав: «Я побачив, що ЦЕ тут спрацювало, так що живемо з радістю від того, що побуваємо в Голландії знову і ще раз зможемо понюхати ті тюльпани (сміються)».
– А що за історія із скандальною фотосесією в Берліні?
З нами поїхав наш друг, фантастичного креативу фотограф Ростислав Шпук. Фотосесію ми робили в Берліні біля Рейхстагу і Берлінської стіни. В костюмах радянської та упівської армій. Треба було бачити обличчя берлінців, а особливо охорони Рейхстагу (сміється). 30 квітня ми презентуємо «!Чидро» в Києві, де, до речі, і відбудеться виставка цих фото.

– Давайте поговоримо про новий альбом «!Чидро». Останніми тижнями інтернет-спільнота шумить про нього максимально компліментарно, називаючи його претендентом на кращий реліз року. Ви очікували такої реакції?
Ми задоволені цією роботою, власне, як і попередніми. У нас, мабуть, проблема із самокритикою (сміються). Але, власне, ми б і не випускали на люди роботу, якою б не були вдоволені максимально. «!Чидро» відрізняється дещо від попередніх робіт, що, власне, і відзначає критика. Набагато скромніше дати вам витримку із обзору нових платівок музичного критика: «… Поза сумнівом, один з найзначніших релізів поточного року... Цікаво, чи зможе хтось ще в цьому році видати що-небудь подібне?...Один з критеріїв вищого пілотажу в мистецтві – уміння поєднати множину досконало різних, іноді навіть суперечливих і несумісних компонентів в єдине гармонійне ціле... Альбом, на перший погляд, не дуже схожий на два попередні релізи колективу, але в той же час гармонійно доповнює, продовжує і розвиває їх в музичному і текстовому плані... Тонка і глибока психоделічна атмосфера альбому, перш за все, створюється за рахунок простакуватих фолково-абстрактних текстів, які вдало резонують із легко впізнаваним музичним стилем колективу, зведеною на новий якісний рівень наявністю множини красивих і ніби непомітних деталей... В цілому, кожен звук знаходиться на своєму місці, без зайвих елементів... Самі по собі майже всі пісні можна віднести до різних стилів, але в тій кількості і послідовності, в яких вони представлені, – це один закінчений, цілісний і неподільний альбом...І слухати його теж бажано цілком... Після закінчення прослуховування залишилося таке враження, що нічого не змінилося, але і в той же час все стало зовсім іншим... Альбом дуже могутній і тонкий, тривожний і спокійний, запальний і глибокий одночасно...» Після таких слів ми аж впріли...

Влад Требуня

Фотограф: Ростислав Шпук

Джерело: "Галицький кореспондент"

Одне з найвідоміших відео гурту "Перкалаба" на пісню "Парагвай" з альбому "Горрри!".